Олексій Паляничка (Nemo)

Солдат, 57 ОМПБр.
Театрознавець, театральний критик, працював у Львівському академічному театрі естрадних мініатюр «І люди, і ляльки».

Автор новели «весна пам’ять і цукрова трава» у збірці “Stories of Warriors”, де через розмову з братом, спогади дитинства і досвід війни створює глибоку медитацію про пам’ять, втрату й любов. У центрі — людина, що вчиться приймати минуле, щоб жити в теперішньому. Світ у цій історії змінюється, але залишається те, що тримає — дотик, тепло та світло.

Військовий шлях

Служить у Збройних Силах України з вересня 2024 року. Солдат у 57 ОМПБр. Коригувальник у екіпажі FPV-дронів.

Деколи знаходить час щось писати, бо фіксоване “на папері” слово допомагає структурувати дійсність.

Каже, що його досвід — “рутинний і без пригод”:

В декількох кілометрах від ЛБЗ бувають моменти, коли западає повна тиша. Ні пострілів, ні вибухів. Навіть “піздєлка” (зв’язок з КСП батальйонів) мовчить. Так може тривати додеколи з годину. Ніби війна вже скінчилася. Сидиш собі в посадці, слухаєш як шарудять навколо дрібні звірі. Місяць. Зорі… Тиша. Бородаті мармизи побратимів. Ти і світ. Красиво.. Якби не війна.

Цивільний шлях

Олексію 33 роки. Народився в селі Мала Загорівка на Чернігівщині, живе у Львові.

Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю «Театрознавство».
Працював у театрі «І люди, і ляльки», писав театральну критику.
Мистецтво для нього — спосіб спостерігати, осмислювати, трансформувати.
Після початку війни продовжив писати — бо “слово допомагає структурувати дійсність”.

Як почав писати:

Почав писати на першому курсі, коли навчався в Гуманітарно-педагогічному коледжі їм. І.Я.Франка. Це були короткі новели, які в той чи інший спосіб передавали емоційну палітру пережитого досвіду. Мені життя часто видається лабіринтом думок, переживань, життєвих “неможливостей”. Тому мабуть пишу щоб розібратися в собі.

Улюблені книги, музика, фільми: 

З улюблених книг складно щось виокремити. Обожнюю світи Міядзакі і Толкіна. Вони дуже вітальні. “Сильмариліон” Толкіна читав 6 разів. З останнього прочитаного, що засіло в думках – це есеї Сімони Вейль від видавництва “Шрапнель”. Завжди повертаюся до листів Сенеки.

З фільмів, як вже й говорив – це Хаяо Міядзаки. Поряд з ним можу назвати ще двох японських режисерів – Мікото Сінкай і Момору Хасода. Якщо не аніме, то дуже свого часу на мене вплинули фільми “В диких умовах” і “Форест Гамп”. Для мене  ці фільми конвертуються у фрази: “Щастя можна відчути коли є з ким його розділити” і “Життя – річ непередбачувана“. В 2021 році ні за що в світі б не повірив що візьму до рук зброю. 

З музикою те ж саме – в різні періоди слухаю щось інше. З червня перейшли на бліндаж і тут мені дуже пасує по настрою альбом норвезького гурту Royksopp “Nebulous Night” – така собі електронна подорож всередину себе на фоні природи (бо в посадці) і війни.

Віра – сильна річ. Гадаю вона відіграє не останню роль. Але вірити не достатньо. Маємо наполегливо працювати: мова і про дипломатію, і про відсіч ворогу на полі бою і про внутрішню трансформацію нас як суспільства і як держави. А якщо приземленіше — то в нас просто немає вибору.

Мене звати Nemo. Nemo – з давньогрецької перекладається як “ніхто”. Нехай мої тексти і мої вчинки говорять за мене.