Цією публікацією ми хочемо подякувати тим, хто віддає свою силу, приділяє час і, щонайважливіше, — відкриває серце для допомоги іншим. Волонтерки й волонтери — це ті, кому чуже поняття байдужості, ті, хто бачать біль і не можуть пройти повз. Це найвищий прояв людяності в нашому непростому сьогоденні.
Ніхто не народжується волонтеркою чи волонтером, але кожна та кожен може долучитися, зробивши перший крок. Це й маленькі дії, що змінюють на краще все навколо.
Ділимося історіями волонтерок, чиї маленькі ініціативи стали прикладом того, як навіть один крок може мати великий вплив. Всі ми маємо силу діяти — навіть коли починаємо з малого.
Олеся Ковтик
Волонтерка, дизайнерка одягу, ілюстраторка
До «великої війни» я займалася створенням одягу та ілюстрацією. В мене був свій невеличкий бренд. Тому волонтерську діяльність вирішила будувати на тому, що вмію робити найкраще. Ми із ще одним волонтером знайшли невеличкий порожній цех, який до 24 лютого займався пошиттям для HоRеCа. Там ми організували пошиття амуніції, яка була в грандіозному дефіциті.
Я зайнялася пошуком швей, які також захотіли долучитися до допомоги. Бажаючих було багато, особливо ВПО. Не вистачало швейних машин, то ж ми почали шукати більше техніки. В нас було 4 машинки і буквально за декілька днів їх стало 13 чи 14. 30 швей працювали у дві зміни, ми шили з 7-ї ранку до 12-ї ночі.
На початках, поки експериментували з формою, лекалами, за день вдавалось зробити близько 10 розгрузок, а вже за декілька тижнів кількість зросла до 100+ штук в день. Виробництво росло шалено швидко, всі невтомно працювали і вкладалися в роботу на повну. Це була неймовірна синергія.
Звісно, було багато труднощів, особливо з матеріалами. Їх просто не було. Кожен день проходив в постійному пошуку, виловлюванню тканин, запуску зборів коштів, безлічі дзвінків та комунікації. Це був дуже насичений, активний та складний час. Я працювала без вихідних по 18-20 год на день. Але в цей період я справді відчувала, що ми робимо дуже цінні речі. Особливо коли отримували зворотній зв’язок від військових.
За деякий час нарешті почали завозити готову амуніцію з-за кордону, яка пошита за відповідними стандартами. Дефіцит спадав, тому і наше виробництво почало потроху зменшуватись. Всі почали повертатись до своєї звичної роботи. Багато швей-волонтерок повернулись додому в інші регіони, чи виїхали за кордон. Цех почав переходити в свою звичну діяльність. І я зосередилась в основному на зборах для військових, забезпеченню їх всім необхідним.
Ці перші три місяці роботи в нашому цеху були неймовірними і такими масштабними. Ми швидко зреагували на проблеми, великим колективом однодумців змогли проробити грандіозну роботу. Тоді я справді відчувала: те, що роблю, має великий сенс.
Зірка Савка
Художниця, перформерка, волонтерка, громадська активістка
Думаю, коли я поєднала всі напрямки — волонтерство й мистецтво — це стало одним голосом.
Літом 2024-го року провела свій другий перформанс «Присвята полеглим воїнам».
Тоді я вшановувала пам’ять відеографа, екоактивіста й військового Романа Жука.
Реакція людей мене вразила. Глядачі взаємодіяли, проживали власні емоції, свої внутрішні рефлексії.
Саме тоді я зрозуміла, що це потрібно робити, і все, що було до того — волонтерство й мистецтво — стало результатом цієї роботи.
Усі мої проєкти зараз максимально переплетені між собою, і саме в цьому їхня сила.
Перформанс «Присвята полеглим воїнам» базується на ідеї інтерактивної взаємодії з глядачем, символічних діях та метафоричних образах, що висвітлюють теми пам’яті, пошани, спільної дії та звільнення. Контакт з глядачем – це творення спільного вогнища, яке є актом залучення до спротиву заради перемоги.
Я була знайома з сім’єю Жуків ще з 2021-го роцу. Шалено захопилася тим, що вони роблять, та їхньою філософією: любов’ю, вихованням дітей, екосвідомістю, допомогою іншим.
Особливо мене вразили їхні «Еко пікніки» та проєкт «Повна банка».
Минав час. Волонтерство, яке я поєднувала з мистецтвом, допомагало рухатися далі. І ось перформанс «Присвята полеглим воїнам».
Олена побачила фотозвіт. У той час вона готувала ECO FILM FESTIVAL by CHYSTO.DE та наповнювала програму події, яка була присвячена Роману Жуку, усьому, у що він вірив, і над чим працював разом з дружиною.
Без жодних вагань, я погодилася. Тож на свій 29-тий день народження (9 серпня 2024) я показала перформанс «Присвята полеглим воїнам» на події, присвяченій Роману Жуку, сім’єю якого я дуже-дуже захоплююся.
Вольха
Волонтерка, блогерка, інструкторка з тактичної медицини
День, коли я відчула себе реально важливою стався тоді, коли я ще не вважала себе волонтеркою, це було на початку повномасштабної війни. Ми просто робили, що могли. Це не моє особисте досягнення, це робота величезної команди.
На початку березня 2022 року ми знайшли 1500 рацій. Сума була величезна: 1.5 млн грн. Я не вірила, що зберемо кошти. Але всі друзі і друзі друзів поширювали цей збір і мій телефон просто не замовкав.
Приблизно на третій годині збору я зрозуміла, що ми таки зберемо цю суму. На четвертій годині ми з подругою вже збиралися їхати в Польщу по ті рації. Ми виїхали зі Львова, доїхавши до кордону ми вже мали зібрану необхідну суму. Збір тривав 6 годин.
Простіше було зібрати ті гроші, аніж везти ті рації в Україну. Оплатити рації виявилося непросто. Банк блокував перекази, доводилося знімати кошти частинами й шукати рішення.
Нам таки вдалося, але тоді почалася наступна пригода: обʼєм рацій не був великим, але ж ми забули про вагу, а 1500 рацій = близько півтонни! Наша машина не могла перевезти це, тому ми шукали бус для доставки.
В кінцевому результаті намалювалася картина маслом: ми на кордоні, в третій ночі, з раціями на 1.5 млн грн, 9 тепловізорів і ящик павербанків від інших волонтерів. Тобто в нас приблизно на 3 млн грн майна з собою. І нас двоє. Ми сиділи на тих ящиках і, як сторожові собаки, їх охороняли.
Я дуже боялася втратити хоча б одну рацію. Це довіра людей, величезна сума. Це також звʼязок, який тоді був дуже й дуже важливий. Це ж лише початок всього, під Києвом російські військові, ніхто не розуміє, що робиться, а звʼязок військовим в Києві та регіоні був тоді вкрай необхідний. Тому для нас було надважливо доставити всі ті рації в потрібні місця.
Насправді, та кількість рацій в межах оборони Києва це дрібʼязок, але для нас це була величезна сума та кількість. Масштаби того, що ми зробили, ми відчули вже потім. На шляху траплялися люди, які допомагали, підтримували, бо в будь-який момент щось могло піти не так.
Але все пішло так, як треба.
Тоді прийшло розуміння: ми можемо дуже й дуже багато. Тому продовжили працювати і зупинятися не плануємо.
Ця публікація підготовлена в рамках проєкту «Розбудова жіночої мережі волонтерок та посилення її потенціалу у прифронтових регіонах України» (#ВолонтеркиUA), що впроваджує YMCA Lviv за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.
Довідка:
Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, — це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудова міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізовують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.