Перший день у Гонконзі
До Гонконгу я потрапила завдяки львівській організації YMCA*, яка крім партнерства з гонконзцями ще співпрацює з молодіжками канадського Калгарі і данського Орхусу . Це була програма Global Y Explorers, за якою можна місяць пожити в Гонконзі. Тебе забезпечують житлом і харчуванням, а ти допомагаєш як волонтер місцевому центру для розвитку дітей. Я за два тижні зібрала всі документи, спакувала валізи і вилетіла.
Перший день видався дивним. В мене на багажі були наклейки «FreeSentsov». Хтось намагався їх здерти. В аеропорті був дощ. Я знала куди їду, але коли навколо стільки китайців, це дуже незвично. Наші супервайзери запросили нас на обід на китайську їжу «ямсу» і мене здивувало, що люди в ресторані мають самі собі мити посуд. Подають миски, палички, ти йдеш і миєш. Дуже багато їжі і багато людей за столом. Незвично і смішно їсти паличками. Мені сподобалось, що за столом всі діляться їжею.
Нас поселили в будиночки на Нових Територіях. Це найменш заселений район Гонконгу. Там багато простору, парки і океан за 3 хвилини ходу. Зранку маса людей, які бігають, займаються спортом, грають у баскетбол, відтискаються… від підлітків до старших людей. Старших людей на вулицях там набагато більше, ніж в нас.
З учасників цієї програми, нас було 9. Це були інтерни з організацій YMCA Сан-Франциско, Сеула, Тайбею і я, єдина з Європи. В перший день я пішла в Центр, де мала працювати і познайомилася з колегами. Мене вразило, що всі вільно спілкуються англійською, і діти, і дорослі. Там була дуже доброзичлива атмосфера.
Чим займаються волонтери у Гонконзі
Я працювала у Центрі для дітей та молоді «Конхіл». Це одна із десятка установ Китайської YMCA в Гонконгу. Моїм завданням, як волонтера з України, було працювати з дітьми через призму української культури, ознайомити їх з нашою культурою, а також допомагати на різноманітних заходах: скелелазіння, віндсерфінг, екскурсії в метро, на станцію екоенергії… Діти у Гонконзі влітку не сидять дома. Кожного дня в Центрі займається близько 100 дітей. Вони вчать англійську, граються в ігри англійською мовою, беруть участь в різних майстерках, займаються спортом, вчаться готувати їжу на кухні…
Я працювала 8 годин щодня. Кожен день згадувала для гонконзьких дітей якісь українські ігри: лови, «сліпого кота», хованки… Як виявилось для мене, всі українські ігри в основі мають віршики і їх тяжко адаптувати для іноземних дітей. Тож «Подоляночку» довелось відкинути. Коли діти набавились, я розповідала їм про Україну, про те, що ми найбільша держава Європи, про наші звичаї. Також я проводила уроки української культури та української кухні.
Звичаї з Гонконгу, які би хотілося бачити в Україні
Повага, терпеливість і толерантність одне до одного. Незалежно від раси, статусу,релігії чи політичних вподобань.
Звичка чекати в чергах. Вихованість і порядок.
