Пропоную вправу. Заплющіть очі – і пригадайте дитинство. Уявіть собі пісочницю або качельку, або коцик, розстелений для пікніка. Приємний сонячний день. У вас нові іграшки.
І тут тебе хтось вдаряє, зачіпає, говорить образливе слово, відбирає ляльку. Пригадується? Неприємно, розумію, але далі буде більш неприємно, пробачте, будь ласка.
Так от, починається конфлікт. В момент приходять батьки і змушують тебе миритися. Провести ритуал з торканням одне до одного мізинцями й приказуванням “Мирись, мирись, і більше не сварись”. Батьки відпливають, а ти залишаєшся з величезним роздратуванням, адже той, чи та, хто тебе образили, залишилися непокараними. А мирилася з ними ти несправедливо.
Минулого року я давала інтерв’ю мексиканському медіа, і ведучий запитав мене чи я за мир, а чи за боротьбу. Він посміхався, він знав, що його запитання провокативне – я не розгубилася і у дві хвилини вклала короткий екскурс в історію України 20-го століття. Ведучий перестав посміхатися, моя відповідь була дуже незручною для нього.
В ті дві хвилини я вклала усі свої інтелектуальні потуги, щоб пояснити чому для нас немає опції миру. Але я не сказала усю правду, зважаючи на специфіку аудиторії (вам ж я сказати можу). Я не вірю, що коли-небудь застану часи миру, адже мир – це не лише про завершення бойових дій. Словник пише, що мир – це “відсутність незгоди, ворожнечі, сварок”.
Ми уже пригадали, що торкання мізинцями лише поглибить пустку. Тому я вірю лише в справедливе покарання для всіх злочинців. Саме тоді і ми, і наші діти, і наші померлі отримають спокій. Якщо ви ставите мої слова під сумнів, то пропоную ще дві вправи.
Заплющуємо очі ще раз – тепер уявляємо нашу глибоку, здорову, спокійну старість. А тепер уявіть, що ви слухаєте або читаєте новини. І скажімо, Україна та росія разом проводять Олімпійські ігри, разом несуть факел, символ миру. Ви відчуваєте злість, правда?
Розплющуємо очі.
Глибоко дихаємо.
А тепер заплющуємо очі. Знову уявляємо старість. Повідомляють, що трибунал завершується довічними вироками, а у тому, що залишилося від росії, відбулася повна люстрація. Стає радісно, чи не так?
Розплющуємо очі.
Все-таки мені більше подобається вправа на справедливість.
А вам?
Софія Челяк – журналістка, менеджерка культури
Ініціатива впроваджується в рамках проєкту «Посилення спроможностей жіночої мережі волонтерок у Львівській області» (#ВолонтеркиЛьвів) за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
* Ця публікація підготована за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.