В тому часопросторі, який доступний нам як людству, війна не припинялась ані на секунду… Навіть наше Небо воює з (не)нашим пеклом… Архангели тримають мечі повсюдно в наших храмах… і по всьому світу годі знайти такий храм, де небесні істоти ніжно та безтурботно пестять наступні покоління… Картина миру, то коли навіть у Бога є один день на відпочинок, але тільки один з семи і то під прикриттям всюдисущих архангелів з мечами на сторожі… Чи не в цей день в людства щоразу стаються нові тирани, що починають свої війни? Чи мир в такому світі приречений довіку існувати у паузах? А розкривати себе – суто у мріях?
Одна з найбільших ілюзій, яку породжує сучасна війна, ілюзія, що мир є її запереченням. Запереченням, припиненням, усуненням за будь яку ціну. І що він може існувати лише тоді, коли війни не буде. Така ілюзія живиться простими рішенням, які заспокоюють тривожну тварину всередині нас – ні, не вмреш, не сьогодні… стоп… стоп за будь яку ціну… стоп сьогодні… а завтра, завтра ми обов’язково переможемо… Настає завтра і мир отримує перший удар: агресію – за те, що не настав. Настає наступний місяць – і мир отримує другий удар: знецінення за те, що не зможе повернути назад невідворотні події, слова, людей, міста… Проходить рік і мир кінцево йде в нок – аут, а його ім’я присвоюють собі слабенькі компроміси, політичні обі(с)цянки про пляжний сезон в українському Криму, дешеві картинки глянцевого раю, де леви цілують баранців в обидві щоки, воїни та воячки всі повертаються молодими, здоровими і дуже щасливими, а голуби замість какати на голови пам’ятникам плетуть їм віночки з лавру…
Якщо це все в купі є добре вигодованими на кормі масової інформації ілюзіями, то що таке мир? Які слова стоять досить близько до нього, щоб підсвітити саме цей образ?
Мир – то сукупність дій у видимому і всіх доступних невидимих світах для переведення війни в іншу реальність, де пряме, структурне та культурне насильство більше не можливе як спосіб досягнення покладеної цілі. То робота по підтримці фронту на весь час прямого насильства, по реформуванню, створенню, руйнуванню та зміцненню структур які тримають або й змушують нас бути разом, робота з підживленням культурних реальностей, щоб їх плоди будили чуттєвість, ніжили уяву, пестили мрії…
Мир – то відновлення справедливості для всіх, кого її позбавили через це насильство. Коли кожна смерть через війну має по собі гідну відплату… Мир – то коли кожне слово є важчим за дію бо вимагає сукупності наміру та комплексу дій.
Чи можливий Мир в Україні без володіння ядерною зброєю? Це питання до світу, кожне слово в якому є обтяжене мільйонами життів. Чи можемо ми собі дозволити Мир і якщо так, то коли наші податки перетворяться в інвестиції в військове виробництво, щоб гарантувати цей дозвіл? Це питання до нашої держави і нас самих. Архангели в наших храмах тримають небесні мечі, чи не час взятись за виробництво своїх, земних?
Небесні мечі боронять часопростір де Боже стає Людським, а Людське підіймається до Божого через мудрість, творчість, співчуття, любов… і мир треба, щоб воно могло легко ставатись… навіть і, особливо, в часи війни, тої світової тисячолітньої війни за право бути собою, на передову якої закинула чи вірніше ґречно запросила нас з вами наша українська доля…
Олександра Сорокопуд – політологиня, керівниця YMCA Lviv
Ініціатива впроваджується в рамках проєкту «Посилення спроможностей жіночої мережі волонтерок у Львівській області» (#ВолонтеркиЛьвів) за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
* Ця публікація підготована за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.