Мої думки про мир
За пару років до збройної агресії московії у 2014 році мені якось спало на думку, що оце ж нашому поколінню пощастило: ми не знаємо, що таке війна, смерті і руйнування, бо жахи попередніх світових воєн у далекому минулому. Звісно, локальні конфлікти відбуваються весь час, але це ж десь далеко і безпосередньо нас не стосується. У новітній час таке варварство уявити було дуже важко. Дійсно, та й хто на нас може напасти? Мир, принаймні у нашому регіоні, здавався само собою зрозумілим, непорушним і логічним етапом розвитку людства. Кому потрібні війни, якщо є дипломатія?
Пройшло вже більше 10 років з того часу і вже, якщо чесно, забулося, яким був той мирний час. Як це — прокидатися вдома і першим ділом обдумувати список справ на сьогодні, а не читати повідомлення і новини, щоб пересвідчитись, що за ніч ніхто не загинув від обстрілів, або в гірші дні дізнатися, що хтось цю ніч не пережив…
Як це, коли кількість контактів в телефоні і друзів в соцмережах більшає, а не навпаки-стає дедалі більше тих кому вже ніколи не напишеш і не подзвониш…
Як це, коли зі всіма друзями можна зібратися в кафе, а не відвідувати їх на цвинтарі…
Як це — дивитися на старі світлини з подорожей з ностальгією і бажанням туди якось повернутися, а не з невимовною тугою і жалем, як на світлини з Сіверодонецька, Маріуполя, Бахмуту і Криму…
Як це, коли твою країну знають у світі здебільшого через гостинність, співочість і смачну кухню, а не через війну і біженців…
Як це — відчувати себе в безпеці, а не ходити завжди і всюди з аптечкою…
Як це, коли 200 і 300 — звичайні числа, а не чиїсь загублені життя і долі…
Як це — відчищати свій одяг від плям від вина, а не від крові поранених…
Як це — мати міцні нерви, а не здригатися від звуків грому, та й взагалі будь-яких різких голосних звуків…
Як це — вчити своїх доньок куховарити, а не розбирати автомат і накладати турнікет…
Як це — прощатися з людьми і знати, що неодмінно побачитеся знову, а не прощатися щоразу, ніби назавжди…
Як це — робити фото близьких просто на пам’ять, і щоб зловити щасливий момент, а не тому, що є страх, що це може виявитися останнє їхнє фото…
Як це — мати чіткі плани на майбутнє, а не жити сьогоднішнім днем, бо завтра може не настати…
Як це — вітати і бажати людям просто щастя, здоров’я, кохання, успіху, а не як усі бажають одне одному — головне Перемоги (саме так, з великої літери), бо без неї все решта втрачає сенс…
Але саме ця довгоочікувана, вистраждана, полита кров’ю Перемога може дати нам справжній тривалий мир.
Це, звісно, не буде чарівний хепіенд. Нам ще доведеться оплакати всіх своїх загиблих, повернути полонених, викрадених і біженців, соціалізувати військових, відновити фізичне і ментальне здоров’я всіх постраждалих, засудити всіх винних у воєнних злочинах і змусити московію платити репарації, відбудувати наші зруйновані міста, містечка, села й економіку, побороти корупцію і недосконалість державної системи, вибудувати сильну оборонну сферу, вступити в ЄС і НАТО, вивчити уроки історії і зробити все, щоб дійсно «ніколи знову!».
Коли все це станеться, лише тоді справді настане мирне життя і ми зможемо з чистою совістю сказати, що все було не дарма. А наші загиблі, які віддали своє життя у боротьбі, будуть на нас дивитися зі світлин, меморіалів, пам’ятників, назв вулиць і парків та нагадувати, якою ціною ми перемогли і вибороли мир.
Анастасія Вінславська — саніструкторка 67 бригади
Ініціатива впроваджується в рамках проєкту «Посилення спроможностей жіночої мережі волонтерок у Львівській області» (#ВолонтеркиЛьвів) за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
* Ця публікація підготована за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.