Софія Козлова

25 років. Народилася в м. Кам’янське, Дніпропетровська область, зараз живе у Львові.

Менеджерка центру з виготовлення маскувальних сіток. Займається комунікацією, логістикою, SMM та закупівлею матеріалів.

Освіта: 

ЛНАМ (бакалавр, магістр), кафедра актуальних мистецьких практик.

До повномасштабного вторгнення:

Була студенткою, вивчала сучасне мистецтво. Жила в гуртожитку, їздила на резиденції та вела активне соціально-мистецьке життя.

Улюблені підопічні підрозділи:

Любимо всіх. Відкриті до всіх, хто звертається і кому потрібне маскування.

Найчастіші запити:

«Бруд із брудом»: сітка з різними відтінками коричневого кольору, що імітує багнюку в будь-який сезон, особливо у весняно-осінній період.

Найнесподіваніший запит:

Просили зробити чисто чорну сітку, як вигоріле попелище. Сітки виглядали дуже готично й магічно, і відтоді це улюблений колір у багатьох. Тож про всяк випадок ми завжди тримаємо ще рулон чорного кольору.

Найкумедніший волонтерський випадок:

Колись одна мама, коли дізналася, що ми відправляємо сітку її сину, знайшла через волонтерок мої контакти й запитала, чи можу я разом із сіткою надіслати борщ. Ми тоді зійшлися на тому, що передамо від неї цукерки, але це прохання надовго запам’яталося.

Зараз:

З початку повномасштабного вторгнення я почала займатися волонтерським центром і продовжую це робити надалі. Він потребує багато уваги, залученості та майже постійної включеності, тож суттєво впливає на стиль життя. Бувало, що я забувала і поїсти, і повернутися додому. Я звернулася в терапію, щоб поступово знаходити той магічний work–volunteer–life balance, бо функціонувати ставало дедалі складніше.

Паралельно я веду мистецьку діяльність, у якій осмислюю різні досвіди волонтерства. Через завантаженість мала невелику перерву. Зараз у моїх роботах багато уваги приділено маскувальним сіткам та їхній присутності у фронтовому ландшафті.

Як і чому почала писати:

Часто я не могла знайти спосіб виплеснути всі емоції від волонтерської діяльності, тож легше було їх записувати. Переважно це були хаотичні нотатки в блокнотах. Завдяки проєкту я почала діставати їх і трохи структурувати. Я не маю літературної освіти, тож не надто прискіплива до своїх текстів, розглядаю їх як потік свідомості про те, що болить.

Улюблені книги / музика / фільми:

Приліжкова збірка поезії «Тонка коричнева лінія». Тут можна і сміятися з відсилок, і плакати від усвідомлень. Одна з улюблених книг — «Бабуся вмирати не любила». Здається, це просто історія про життя шахтарської родини, але вона дуже чіпляє, знаходиш щось рідне в кожній розповіді. Обидві книги я прочитала на одному диханні за ніч.

З музики люблю пісні Zwyntar і старі колядки.

Що дає сили продовжувати:

Я дивлюся на лист очікувань на сітки й розумію, що всі ці люди чекають свого маскування. Найчастіше черга сягає двох місяців. Найбільше сил дає команда поруч — саме завдяки сміху й пісням ми вже майже чотири роки плетемо разом.

Я мрію, щоб кожна людина хоча б раз на місяць приходила в наш волонтерський центр і сплітала квадратний метр маскування.