Катерина Смірнова, співачка, акторка та мисткиня, після 24 лютого, як і більшість українців, пішла у волонтерство. До цього моменту вона мала низку ідей та домовленостей про спільні проєкти із друзями та колегами: це і спільні пісні, і танцювальні перформанси, і запис альбому. Зараз, паралельно із волонтерством, Катя працює у проекті Опера-Міф Оперою-Міфом «Ukraine – Terra Incognita», а також планує резиденцію у США, щоб зібрати кошти для відновлення зруйнованого російськими окупантами харківського Будинку «Слово».
Паралельно – перекладає історії тих, хто вижив, тих, хто евакуювався, допомагає на інформаційному фронті. Каті також близькі ініціативи з відновлення житла для переселенців та розчищення руїн у деокупованих селах. Акторка спочатку допомагала в Івано-Франківську та Львові, а згодом долучилася до ініціатив у Чернігівській та Київській областях.
«Це такий інтенсивний досвід, коли ти приїжджаєш у це село, говориш з людьми і паралельно збираєш лопатою хату у відро… А люди дуже світло розказують, як вони раділи, коли у село зайшли наші, готують волонтерам борщ. Ця робота для мене зараз має максимальний сенс».
Катя ділиться, що поєднувала цю допомогу та толоку із етно-експедиціями. Смикала бабусь за рукав, щоб ті розповідали про традиції та звичаї, поширювали пісні, які тепер є своєрідним щитом для нас усіх.
Катерина має дві незакінчені вищі освіти зі спеціальностей «Німецька філологія» та «Культурологія». Посміхається і каже, що їй не сидиться на місці. З 10-го класу захопилася грою в театрі, де не тільки є сила слова, але й сила звуку, руху та емоції. Дівчина по максимуму використовувала усі можливості вивчати мистецтво та отримувати потрібні навички для гри в театрі не тільки в Україні, але й за кордоном. Катя дещо скептично ставиться до академічної освіти, тому більше займається неформальною освітою – тренінги, воркшопи, резиденції у європейських країнах. Навколо ідей завжди об’єднуються талановиті люди, завдяки чому Катерині вдавалося створювати щось нове та креативне.
Коли акторка зрозуміла, що, окрім роботи з тілом, треба ще робота з голосом, то познайомилася з Уляною Горбачевською, яка і запропонувала Каті стати частиною команди Опери-Міфу «Ukraine – Terra Incognita». У 2020 дівчина мала їхати у Швейцарію працювати у цирку, проте через пандемію залишилася у Львові. Саме тоді приєдналася до YMCA-Львів. Попередні досвіди акторки були мультижанрові – це і тіло, і звук, і текст. Тому Опера стала органічним продовженням попередньої роботи Катерини. Уляна запросила Катю в команду саме з огляду на її тілесний досвід, щоб була ще одна людина, яка б допомагала організовувати рух у просторі.
«Це знайомство з традиційними піснями збило мене з ніг і надало ґрунту як найсильніша річ у світі. Я дуже сильно прив’язалася до традиційного співу і мала кредит довіри до пісень, до того, як Уляна з ними працює, до тих людей, яких Уляна набрала до себе в команду. Я зрозуміла, що це буде дуже вагома пригода, яка повпливає на все моє життя», – ділиться спогадами Катерина і додає: «Опера стала крепким фільтром, орієнтиром. Бо пісні, якщо ти їх відповідально вчиш, вислуховуєш записи бабусь і максимально занурюєшся у роботу, дуже зміцнюють. Уся ця творчість пронизана чесністю і це стає як орієнтир. Мені здавалося, що я не можу йти і робити якусь дурню, бо є оцей досвід, якому ти маєш бути вірним. Це сформувалося в контексті війни, яка йде уже 9-й рік. Від початку Опера була присвячена захисникам. У червні ми планували показ Опери ветеранам і тепер наступний захід набуває якогось вселенського змісту та відповідальності. Це безкінечний орієнтир для мене».
У планах дівчини, окрім Опери, – резиденція у США. З командою харківських акторів планує створити перформанс або виставу, присвяченому Миколі Хвильовому: «Спочатку це мала бути вистава «Я (Романтика)», проте зараз це набуло виміру всього «Розстріляного відродження». Зараз цвіт нації гине на фронті, тому прослідковуються паралелі». Акторка каже, що до поїздки ще два місяці і це дуже неуявна дата для неї. Та й їхати з України тяжко і не хочеться.
Катерина хоче максимально їздити і волонтерити в деокупованих селах. Для неї наразі це найбільше має сенс. І там паралельно з’являються пропозиції співати: «Це важливо. ФІзична праця і спів».
На питання, що мотивує акторку працювати, відповідає: «Любов і лють. Безмежний гнів. Мені страшенно боляче. Я не заспокоюся, доки не розвалиться імперія і поки не повернуться наші хлопці. Я не бачу іншого сенсу існування. Це було і до 24 лютого, це не було раптове пробудження».
«Дуже багато знайомих хлопців воюють. І ми буквально за тиждень до 24 лютого говорили, що хтось хоче пасіку, хтось робити щось в селі, ділилися планами. І зараз я їжджу туди, де ми були, роблю те, що ми робили і згадую їх. Перевіряю, коли вони були онлайн. Хочеться повернути їх в це середовище, про яке вони мріяли»
«Мрію, щоб Україна стала островом. Мрію про перемогу. Максимальну ізоляцію від російської імперії, яка вже не буде імперією. Яка вже розвалиться. Водночас – хочеться додати сил нашим людям, бо у нас шалений потенціал. Мрію про те, щоб ми зберігали традиції. Можливо, саме через це на цьому шматку землі люди настільки боряться, вгризаються в землю та свободу… І в прозорість уряду. У нас багато архаїки – традицій, ритуалів, бабусь, які співають. Хочу, щоб це все збереглося. Треба максимально триматися за це».