Це історія дружини пораненого військовослужбовця Ольги Вовкогон.
Їй 42 роки. Вона працює графічною дизайнеркою і викладачкою у Львівській академії мистецтв. Ольга є матір’ю двох дітей (3 і 15 років).
В 2015, коли старша донька йшла у 1й клас, Ольга вже мала рік досвіду чекання з фронту чоловіка-добровольця. З початку повномасштабного вторгнення (24 02.22) перші 1,5 місяці перебувала з дітьми в порівняно безпечному селі у родичів чоловіка. Потім повернулася до Львова і мала щастя дочекатися його вдома із фронту вдруге. Проте, чоловік отримав поранення, яке вимагало ряду складних операцій в Україні та за кордоном.
Про свій довід Ольга розповідає: «Мій чоловік (як і переважна більшість наших близьких друзів) став військовим з перших днів цієї війни. Він виконував бойові завдання близько до лінії фронту і не завжди перебував на зв’язку. Складно було не переживати і чекати коли вдасться поговорити. Ще складніше, коли не знаєш чи буде можливість на відпустку та короткий відпочинок разом в найближчі пів року і тоді коли не знаєш чи повернеться близька людина з фронту взагалі. Так минуло 4 місяці, а тоді мій чоловік був важко поранений. З одного боку в теперішніх умовах нам дуже “пощастило”, що він залишився живий і за пів року після поранення став на ноги. Але все-одно цей період не був легким для нашої сім’ї».
Її ситуація аналогічна до тисяч українських жінок, які є дружинами військових.
За останні майже 10 років (особливо в останні майже 2 роки після повномасштабного вторгнення) відколи триває російсько-українська війна, для багатьох жінок в Україні додалося багато складних викликів. Вони дбають про своїх дітей їх безпеку, тоді як чоловіки захищають можливість мирного життя. Вони працюють як волонтерки, щоби діставати потрібні речі на фронт. Вони працюють щоби утримувати сім’ю, допомагати іншим ще більш вразливим групам та доглядають поранених. Для них, крім постійної психологічної напруги та страхів воєнного стану, подвоюється навантаження і додаються переживання за життя чоловіка. В них не вистачає часу ні на кар’єру, ні на власні потреби. Особливо гостро це відчувають жінки творчих професій чи захоплень, для яких якісне культурне життя є такою ж необхідністю, як і побут. Вони кожен день втрачають можливості не тільки для розвитку та подорожей, а й взагалі для нормального життя разом зі всіма, кого люблять.
Саме для таких жінок створювався «Співочий Сніданок», який проводила YMCA Lviv в рамках проєкту #ВолонтеркиЛьвів за технічної підтримки ООН Жінки та за фінансування WPHF.
2 серпня у Підгорецькому замку на Львівщині відбулася вишукане і чуттєве спілкування зі співом та акторськими практиками для дружин, дівчат, сестер, матерів військовослужбовців, котрі воюють, знаходяться в полоні чи загинули. Їх проводила акторка театру ім. Леся Курбаса та співачка Наталка Рибка-Пархоменко.
Учасниці виспівували свої емоції в народних піснях, які століттями співали українські жінки зі схожими долями. У піднесеній атмосфері вони спілкувалися одна з одною за елегантно оформленим столом у красивих сукнях. Це був святковий день, який би вони самі собі не змогли дозволити.
«Насправді ця можливість колективного співу разом із жінками, які пережили подібний (а часто і значно складніший, бо втратили своїх рідних назавжди) досвід дає відчуття полегшення. Коли ми співали давні рекрутські пісні про жінок, які чекали чи з війська синів та чоловіків, про вдову яка втратила єдиного сина, то сльози на очах були майже весь час. Це був справді чудовий досвід, який додав мені енергії для вирішення щоденних справ та надихнув на подальше навчання та самовдосконалення», – згадує Ольга.
На даний момент, чоловік Ольги демобілізувався за станом здоров’я, повернувся на роботу, допомагає виховувати дітей. Вона має більше часу та багато планів для професійного зростання.
У «Співочому Сніданку» взяло участь біля 30 жінок. Вони із вдячністю згадують подію та говорять наскільки важливо в теперішніх обставинах вміти цінувати всі гарні моменти та радіти життю.
Наталка Рибка-Пархоменко: «Це дуже ніжна і водночас дуже сильна зустріч. Ця зустріч створювалася для дуже тонкої категорії жінок, і я весь час перевіряла себе, як зробити її максимально акуратною і ефективною».
Мар’яна: «Дякую за цю нагоду розслабитися і прозвучати українською піснею в потужному колі і величному місці».
Світлана: «Неймовірно вражена заходом у всьому і в кожній маленькій дрібничці! Спів, саме те, що мене надихнуло, стіл і букети – неперевершені! Дякую щиро організаторам, що запросили і вразили. Для мене насолода бути в українській жіночій спільноті, бо ми найсильніші, найжіночніші і неперевершені! Дякую всім учасницям, кожна неймовірна!».
Ініціатива впроваджується в рамках проєкту «Посилення спроможностей жіночої мережі волонтерок у Львівській області» (#ВолонтеркиЛьвів) за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
Отримати додаткову інформацію про Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги та його роботу в усьому світі можна на сторінці фонду www.WPHFund.org та www.WPHFund.org/1000WomenLeaders