Наталія Присяжнюк
32 роки. Народилася та живе у Львові.
Психологиня, яка бере участь у медичних місіях на прифронтових і деокупованих територіях. Працює з дружинами військових, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти, а також із жінками, що зазнали сексуального насильства під час війни.
Освіта:
Національний Педагогічний Університет імені М. П. Драгоманова. Міжнародний інститут Післядипломної освіти, спеціалізація: “Клінічна психологія та психотерапія травми”
До повномасштабного вторгнення:
Працювала в ІТ-компанії, подорожувала, багато читала, відвідувала музичні фестивалі та ходила в гори. Шукала справу, якою хотіла б займатися, захоплювалася мистецтвом, кіно й музикою, проводила час із друзями.
Улюблені підопічні підрозділи:
Так склалось, що доля пов’язала мене з декількома підрозділами: Азов, Третя Штурмова, Птахи Мадяра, Рубіж. Проте консультую всіх, хто звертається.
Найчастіші запити:
Психологічне консультування та матеріальна допомога. Це робота з військовими, які долають наслідки бойової травми та шукають нові сенси й опори після пережитого, а також із жінками, які проживають виснажливе очікування рідних із полону або невідомості. Це супровід у найболючіших точках людського досвіду — втраті дому, здоров’я, кінцівок або, найважче, втраті близьких. У таких обставинах допомога спрямована на те, щоб крізь тривогу, депресивні стани та ПТСР людина знову віднайшла здатність дихати й діяти.
Найкумедніший волонтерський випадок:
Найкумедніше — спостерігати ці метаморфози: коли люди спочатку обходять психолога десятою дорогою, бо «я ж не псих», а потім ми сидимо на ящиках із гуманітаркою чи десь у парку, сміємося з життєвих курйозів, і вони кажуть: «А чого я раніше не прийшов? Це ж весело і зовсім не страшно!
Зараз:
Психологічна практика переросла у щоденну роботу на емоційному та громадському фронтах. Зараз значну частину мого шляху займає волонтерство та робота у фонді Future for Ukraine (проєкт «Гідна»), де я надаю допомогу жінкам, які постраждали від сексуального насильства під час війни, а також тим, хто проживає досвід невизначеної втрати. Я беру участь у місіях у прифронтові та деокуповані міста й селища, де підтримка потрібна тут і зараз. Це також боротьба за кожного нашого військовополоненого та зниклого безвісти: ми виходимо на площі Львова, щоб голос «Free Mariupol Defenders» і заклики до звільнення героїв не затихали ні на мить.
Як і чому почала писати:
Бажання переносити думки на папір було зі мною завжди — ще зі шкільних років я писала для себе вірші та короткі оповідання. Це був мій спосіб діалогу зі світом. Сьогодні, коли реальність стала надто щільною від подій та емоцій, письмо перетворилося на гостру необхідність. Це моя рефлексія, можливість прожити й упорядкувати все те, що неможливо тримати всередині. І хоча вільного часу на це стає дедалі менше, кожен рядок залишається для мене тим тихим місцем, де я можу видихнути, осмислити пережите й знайти слова там, де раніше була лише порожнеча.
Улюблені книги / музика / фільми:
Колись любила Хемінгуея, Ремарка та Кундеру – авторів, які пишуть про гідність та вибір. Зараз практично не читаю, бо реальне життя дає забагато складних сюжетів. У музиці шукаю опору: від меланхолії Біллі Холідей та вічної класики Сінатри до драйву Бумбоксу та Оторвальд, які допомагають відчувати пульс сьогодення.
Що дає сили продовжувати:
Найбільше сил дає момент, коли я бачу, як людина повертає собі право жити. Це підтверджує: те, що я роблю, має сенс. Мені хотілося б розповісти сотні історій про неймовірний людський дух: про матерів, дружин і сестер, які тримаються за кожну крихту надії, чекаючи рідних із полону; про людей, які щодня живуть під обстрілами.
Саме ця незламність дає мені ресурс бути поруч. Поки триває їхня боротьба — триває і моя робота, щоб ніхто не залишався наодинці зі своїм горем, поки ми йдемо цей шлях разом.